Коли все-таки "всьо паміняєцца"?

Давно вже збирався це написати, а дякувати дописові auburn_daddy, написав. Так от, собсвинно:

Я нещодавно їхав у метро, і неподалік стояв хлопчина років до 30. У руці він тримав смартфона, і я знічев'я подивився, у що ж він там "втикає". А "втикав" він у старий серіал "Дальнобойщики". Воно, канєшно, було знято задовго до війни, і наскільки я пам'ятаю, нічого подібного до "Брат-2" там немає, але все одно. Для мене, наприклад, усе, зроблене у ерефії - та навіть СРСР - померло. Все, немає їх. Все убила війна. Навіть "йожика в туманє".

Тому що "зрадофіли", що "порохоботи" мають усвідомити: три роки, протягом яких "нічівоніміняєцца" - це замало. Три роки незалежності - це ніщо, порівняно до трьохсот років перебування у стані імперської колонії (так, 22 роки до "Революції гідності" сюди також входять). Україна була такою ж "незалежною", як той Невловимий Джо, який нафіг нікому не вперся. Ото ж поки кацапня гралася в "демократію", українці "розбудовували державу".

Справжня незалежність почалася 1-го грудня 2013 року, і зараз ми її відстоюємо. На жаль, справджується стара істина: ціна свободи - завжди кров.

Незалежність (як і національна свідомість, до речі) - це не набір атрибутів. Це насамперед усвідомлення себе таким. Українець - це не вишиванка, самогонка та "у полі два дубки". Українцець - це усвідомлення себе українцем. І все, більше нічого не треба.

На жаль, дуже велика частина жителів України є совками. І це не ті, кого мучить ностальгія по здоровій печінці та тривалій ерекції. Совок - це той, хто дивиться "Дальнобойщиків" (навіть не в телевізорі, у фоновому режимі, а у себе не смартфоні).

З ними нічого не зробиш. Як кажуть ті ж англосакси, можна привести коня до річки, але не можна змусити його пити. Тому все, що нам залишається, це be tough. Поколінь так два-три. Головне - не забувати, що всі попередні спроби досягти незалежності українці просирали тільки через те, що починали сратися між собою.